?

Log in

No account? Create an account
Previous Entry Share Next Entry
(no subject)
Ukraine
dniprovska
Зараз уже підзабулося, що «Арабську весну» свого часу прозвали «Фейсбучною Революцією/Революцією в Твіттері» через величезну роль соцмереж, які ті зіграли в активізації й мобілізації опозиційно налаштованої публіки. Але дивна річ: мережеві активісти, що так ефективно організовували й витягали на вулиці народ протестувати ПРОТИ авторитарних режимів, чомусь не змогли реорганізувати цей же народ на принципово нових засадах, створивши живі, дієві політичні структури нового типу.

Масові протести в арабських країнах мали вельми суперечливі і малопродуктивні наслідки. Одні держави вони вкинули у вир перманентного громадянського протистояння (а кому вигідна колотнеча у нафто- і газоносному регіоні? питання риторичне). Інші – просто повернулися до попереднього стану речей (як, приміром, Єгипет).

Така обставина могла бути обумовлена різними причинами: або мережеві активісти насправді не були самостійними суб’єктами, а лише завуальованими агентами різних внутрішніх і зовнішніх сил; або суспільні верстви, що були локомотивом протестів, виявилися занадто незрілими й інфантильними; або (швидше за все) і те й інше в різних пропорціях.

Заворушення на Близькому Сході почалися в кінці грудня 2010 р. і на початку 2011 р. Чисто випадково саме в цей час російська компанія купляє акції ФБ і долучається до менеджменту. А в кінці 2011 р. починаються масові протести в самій РФ, котрі закінчуються пшиком і дискредитацією опозиційного руху. Ну а через пару років масові виступи, мобілізовані соцмережами, відбуваються в Україні.

Характерною рисою фейсбучно-твіттерних виступів на Близькому Сході, в РФ і в Україні була їхня дивовижна еклектичність. Звичайно, будь-який революційний рух є неоднорідним. Це дуже чітко демонструють, приміром, класичні буржуазні революції в Англії і Франції. Але елементи, що брали участь у «класичних» революціях, мали загалом спільний вектор руху. Різниця була лише в тому, ЯК ДАЛЕКО той, чи інший революційний прошарок готовий був зайти у докорінних перетвореннях. «Посткласичні» революційні рухи складалися з абсолютно різнорідних і різновекторних компонентів.

На Мідан Тахрір пліч-о-пліч стояла і вестернізована молодь, що прагнула лібералізації суспільного життя, і ісламісти, котрих обурювала надмірна «світскість» чинної влади. На Майдані Незалежності разом протестували і націоналісти-традиціоналісти-ізоляціоністи, обурені хамським ставленням режиму Януковича до національних цінностей; і представники секс-меншин, які хотіли в Європу, бо там дозволені одностатеві шлюби; і ліберал/націонал-демократи; і клієнтура олігархів, невдоволених бєзпрєдєлом «Сім’ї»; і студентська молодь; і малі та середні підприємці, задавлені поборами; і просто небайдужі люди…

Чим вищий рівень еклектичності того, чи іншого об’єднання, тим нижчий рівень його продуктивності. Однак, попри те, що воріженькам знову вдалося нав’язати нам малофункціональну парламентську модель, Майдан мав очевидні позитивні наслідки. Він поховав неоімперські, євразійські проекти РФ і змінив розстановку сил в українському соціумі. Після втечі лідера донецького клану різко зменшилася політична і економічна вага зденаціоналізованої/російської промислово-сировинної олігархії та індустіральних регіонів і, відповідно, посилилися олігархи аграрні (що в своїй масі є етнічними українцями) та аграрні регіони, населені неасимільованими автохтонами.

Оцінюючи цю зміну, слід уникати традиційних шаблонів і враховувати особливості української економіки. У Європі та Північній Америці ХІХ-ХХ ст. носіями передових форм життя були зазвичай промислово розвинені регіони і промислова буржуазія. Але соціалістична індустріалізація, яка свого часу захопила і Україну, відбувалася поза рамками таких понять, як «рентабельність» та «конкурентоспроможність» і залишила на наших теренах масу матеріало- та енерговитратних підприємств і зденаціоналізованого, зросійщеного люду, які заважали нормальному економічному та суспільному розвиткові країни. Тому послаблення індустріального елементу і посилення аграрного в нашому випадку повинно трактуватися як позитивний момент.

Звичайно, революція (тобто прогресивні перетворення) ще не завершена. Але до питання кому довірити продовження революції слід підходити виважено і відповідально. Будь-який протестний рух тільки тоді несе в собі позитивний заряд, коли він організований суспільними верствами, що вже мають досвід створення більш продуктивних економічних та соціальних систем, ніж ті, які вибудовує чинна влада. За логікою історичних процесів, становим хребтом такого руху мала б стати національна буржуазія.

У чому відмінність буржуазії від класу, який у нас повелося називати «олігархами»? У тому, що головним джерелом прибутків буржуазного елементу є оптимізація виробництва, тоді як головним джерелом прибутків олігархії є перерозподіл доданої вартості через монополізацію ринків та корупційні схеми. Звичайно, і в буржуазних суспільствах є і корупція, і змови монополістів, і олігархи не тільки нас грабують, а й організують виробничі процеси і запроваджують певні вдосконалення на своїх виробництвах. Різниця між ними у співвідношенні головних і побічних методів отримання прибутків.

Зараз в Україні національна буржуазія є економічно і організаційно доволі слабкою і політично не структурованою. Але будувати сильну, процвітаючу національну державу без національної буржуазії – значить, городити замки на піску. Продовжувати революцію вкупі з олігархом Коломойським, аферисткою Тимошенко, гражданамірассіі, зденаціоналізованими особинами з Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя, що косять під українських націоналістів і «корішаться» з гражданамірассіі – це гарантовано торити шлях до Руїни.

Нас (і не тільки нас) постійно провокують зірвати незрілий плід, яким ми гарантовано отруїмося на радість кремлівським карликам. Тому для підготовки якісних соціальних зрушень, слід зосередитися на консолідації і політичній структуризації здорових, конструктивних елементів суспільства. Це важко з огляду на те, що всі системи комунікації включно зі зручними (на перший погляд) соцмережами вже монополізовані тими, хто в якісних зрушеннях в Україні не зацікавлений.

Тому налагодження системи реальних і віртуальних комунікацій, не залежних ні від олігархів, ні від зовнішніх суб’єктів – це подвиг не менший, ніж оборона ДАП.

  • 1
Колись ще в школі вчили, що промислові підприємства будують не аби- де, а в зручних для цього місцях. Поряд мають бути сировинні ресурси, розвинута логістика, ринки збуту, освітчена робоча сила в достатній кількості. Південний схід України відповідає всім цим критеріям ідеально, тому не випадково найбільші промислові гіганти України (та й Союзу) будували саме тут. І я не розумію, заради чого нам херити наші сильні сторони, бо геополітичне розташування України це однозначно наша сильна сторона. Аграрний сектор економіки це добре, але він ніяким чином не відповідає на питання з густонаселеними регіонами півдня і сходу, які хочуть працювати, їсти і пити.

О! Так. Освічені люде з промислового Сходу обрали спочатку малограмотного бандита Януковича. Потім тупо впустили московських окупантів на Донбас, які його розгромили (а менш освічені селяни з сільської Луганської Слобожанщини -- не пустили окупантів).

Основний ресурс, який потрібен малопродуктивним, застарілим промисловим гігантам Сходу, -- це газ (За даними Мінекономіки України, енерговитратність випуску української сталі на 20-25\% вища від загальносвітового рівня). Газу там немає. Він у РФ, на чому РФ 23 роки успішно спекулювала, і тримала нас у своїй орбіті.

Промисловий схід -- це баласт. Його треба поставити на місце, а потім провести докорінну модернізацію.

Я думаю, правильніше буде все ж починати будувати будинок з фундаменту - спочатку модернізація, потім воно саме все стане на місце. Чи у вас є якийсь інший спосіб поставити їх?

Так щоб провести модернізацію, треба відсторонити від влади тих, хто в ній не зацікавлений. А зацікавлений і далі висмоктувати соки з країни.

А, ви про "еліти". Згоден.

А що таке "модернізація"? Для неї має бути ідеологічне підгрунтя.

Для когось це перетворення України на великий Гонконг, де дешева, але кмітливіша робоча сила збиратиме техніку.

Для когось це відмова від важкої, хемічної й подібної промисловости, що є рудиментом СССР, годує олігархів і слугує засобом виживання для ешелонницьких мономістечок. І перехід до аграрно-туристичної країни.

Усі бачення модернізації є взаємовиключними. За кожними стоять певні суспільні прошарки, навіть етноси. А все разом і всього потрошку не вийде.

Щоб збудити емоції через Фейсбук, багато сірої речовини не треба.
Щоб відбудувати державу, Фейсбука вже не вистачить.
Власне, так само, як і з Україною; у 2014 році вдалося збудити суспільну підтримку української справи, зорганізувати збір коштів, розповсюдження інформаційних матеріалів. При цьому розповсюджували будь-що - одна й та ж людина могла робити перепости і якісної аналітики, і мотлоху з elise.com.ua
Але зараз основна робота відбувається поза соцмережами; в соцмережах хіба що точиться дискусія "зрада чи не зрада".

Та звичайно. Фейсбуком державу відбудувати не можна.

Але щоб створити дієву політичну організацію, здатну відбудувати державу, потрібні якісь засоби комунікації.

Просто нема чого додати. В яблучко.
дякую!

Так, в яблучко. Але я не впевнений, що євразійські проекти РФ поховано. Радше за все, вони будуть реалізовуватися силами як умовного "Укропу" (події в Генічеську, Січеславі, Харкові), так і умовного "Правого сектору" (події в Києві й на Закарпатті)

Ну якщо під євразійськими проектами розуміти ЄврАзЕс, то навряд чи Україна підсля підписання Асоціації з ЄС туди увійде.

Росія, звичайно, намагатиметься дестабілізувати ситуацію в Україні. Буде не тільки Укроп залучати, але й "комфортного екс-прем'єра". Щоправда, сили в них уже не ті. Це не Тимошенко у 2006-2010р. з її 30-ти відсотковими рейтингами.

  • 1